Каменяр, вічний революціонер… А ще письменник, поет, белетрист, видавець, перекладач, громадський діяч. Іван Франко. Людина великого таланту – і великого, полум’яного серця. Шкода, що в шкільній програмі мало згадок про це – певно, ми б читали Франка уважніше. А він був тим ще ловеласом і не приховував цього: «Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом». Жінки Івана Франка не обходили увагою – їх у Каменяра було багато. Однак справжнє почуття відвідувало тричі – про це й вірш «Тричі мені являлася любов». І в ньому, до речі, не йдеться про дружину.
Початок Першої свiтової вiйни застав Iвана Франка в Криворiвнi на Гуцульщинi, яку вiн уже вiддавна уподобав собi як оселю для лiтнiх ферiй. Упродовж багатьох лiт вiн був тут сталим лiтником, або «холерником», як називали мiсцевi гуцули вiдпочивальцiв. «Пам’ятного 1914 року Франко рiвно ж загостив до Криворiвнi, але, як вiд 2 серпня зачалися сипати виповiдження вiйни, немов гриби по дощi, порадили ми Франковi вертати до Львова»¹, – згадував криворівнянський парох Олекса Волянський останнє лiто письменника на Гуцульщинi. Проте вiдразу повернутися додому I. Франко не мiг: через оголошену мобiлiзацiю на залiзницi вже з перших днiв вiйни не приймали приватних пасажирiв. Хоча перспектива залишитися самому, далеко вiд дому, у такий тривожний час, до того ж хворому, либонь, приносила йому немало переживань...
28 травня згадували про річницю смерті Івана Франка, але чомусь ніхто не пише про останні роки його надважкого життя…
Немає коментарів:
Дописати коментар