Helen Buckley, The Little Boy
Переклад з англійської Є. Пашивої
Одного дня малюк пішов до школи.
Він був маленький, а вона — велика.
Та двері в клас вели уже знадвору,
А добрий вчитель на порозі кликав.
Навколо всі раділи і всміхались,
І школа завелика не здавалась.
І став малий щасливим, як ніколи.
Він був малюк. І він пішов до школи.
Одного ранку вчитель каже:
«Діти, сьогодні з вами будем малювати».
Малюк подумав: «Добре. Небо, квіти.
Я вмію все: корів, трамвай, курчата!
І тигра, й левів, і човни, і брата.
Дістану фарби й буду починати».
І був малий щасливим, як ніколи.
Бо він — малюк. І він прийшов до школи.
Та малюка спинив учитель: «Стій-но!
Іще не час. Не всі підготувались».
Малюк спинив свої уяви мрійні.
І зачекав. Так довго, як здавалось.
«А зараз, починаймо, — каже вчитель. —
Сьогодні малювати будем квіти!»
Малюк подумав: «Добре. Квіти — вмію!
Я намалюю дивну: жовто-синю!!!»
Та вчитель знов його спинив: «Стривай-но!
Я покажу, як треба малювати
Дивись уважно. Фарби
підбирай-но.
Ну ось. Тепер всі можуть починати».
Малюк поглянув і подумав: «Нене,
Це ж просто квітка. І стебло зелене!
Червона. Нецікава і звичайна».
Його ж була — чарівна,
дивна, файна.
Та він промовчав. Не сказав нічого.
Про те, що в нього краща набагато.
Перегорнув сторінку. І почав ізнову.
Просту червону квітку малювати.
Так, як на дошці показав учитель.
Так треба. То про що жаліти?
Він і не вмів пручатися ніколи:
Він же—малюк, який прийшов
до школи.
На другий день приніс учитель глину.
І каже дітям: «Будем щось ліпити».
Малюк подумав: «Добре». Вибрав синю
Й почав в руках шматочок розминати,
«Ліпити вмію я слонів, мишей, машини,
І змій страшних, і ягоди ожини...»
І був малий щасливим, як ніколи:
Бо він — малюк, і він прийшов до школи!
Та малюка спинив учитель: «Стій-но!
Іще не час. Не всі
підготувались».
Розвіяв знов його уяви мрійні.
Малюк чекав. Знов довго,
як здавалось.
«А зараз, починаймо!» — каже вчитель. —
Сьогодні посуд будемо ліпити».
Малюк подумав: «Чашку і сулію,
Велику ложку — посуд: я це вмію!»
Та вчитель каже: «Всі іще чекайте.
Сьогодні миску будемо ліпити».
Малюк подумав: «Добре. Всі ж бо знайте:
Таку зліплю, що
бити-нерозбити!
Я форму їй зроблю чудову,
Таку ти не зустрінеш знову,
І розфарбую кольором
небесним,
І вийде дивна мисочка чудесна!»
Та вчитель зупинив: «Малюк, куди ти?
Чекай іще, дивись сюди уважно:
Я покажу вам, миску як ліпити».
І показав. Повільно і поважно.
Малюк поглянув і подумав:
«Нене, Така проста. Глибока і зелена.
Порожня. Нецікава і звичайна...»
Його ж була — чарівна, дивна, файна.
Та він промовчав. Не сказав нічого
Про те, що в нього — ніде правди діти —
Багато краща. Всі зім'яв. І знову
Глибоку мисочку почав ліпити.
Таку, яку їм показав учитель.
Так треба. То про що жаліти?
Він і не вмів пручатися ніколи:
Він же—малюк, який прийшов до школи.
Малюк навчився всіх чекать терпляче,
І все робити так, як каже вчитель.
Він більше не малює так, неначе
Чарівні звірі бродять в дивних квітах.
Так сталось.
Та одної днини
Змінились плани у його родини.
І в інше місто, до нової школи
Пішов малюк. В тривозі, як ніколи.
До класу двері не вели знадвору.
Були великі сходи. Потім —зала,
А потім знову вниз, по коридору,
І вже у клас. Це трішечки лякало.
Та знову всі раділи і всміхались,
І школа завелика не здавалась.
І став малий слухняний, як
ніколи.
Він був малюк. І він прийшов до школи.
І новий вчитель знову каже: «Діти,
Сьогодні з вами будем малювати!»
Малюк продовжував собі сидіти.
Подумав: «Добре». І почав чекати.
Питає вчитель: «Ти чого?». — «Чекаю.»
Що будеш малювати?
Я не знаю, ви не сказали.
Ти малюй, що знаєш.
Якими кольорами?
Як бажаєш!
— Якщо всі намалюють
однаково,
Як я дізнаюсь, де чия робота?
А так — всі різні: весело й чудово!
Бери ж бо фарби й починай сторінку!»
Малюк не знав, що буде малювати,
Боявся ще раз вчителя спитати.
Намалював. І не подумав:
«Нене!»
Червону квітку. І стебло зелене.
Звичайну квітку. Сумно, як ніколи.
Одного дня малюк пішов до школи.
Немає коментарів:
Дописати коментар